Что не так с мальчиками, которые хотят носить платья?

Що не так з хлопчиками, що прагнуть носити сукні?

Останнім часом зустрічаю в інтернеті багато критики, спрямованої на «зіркових» мам – Ніколь Кідман, Меган Фокс – що дозволяють своїм синам одягати дівочі сукні. Аргументи, що наводяться критикуючою стороною, досить прості: так, мовляв, якщо Бог задумав комусь народитися хлопчиком або дівчинкою то так і повинно залишатись; що одягання дівочого вбрання назавжди скалічить психіку хлопця; і, нарешті, що не можна давати дитині обирати одяг бо «невідомо що станеться далі».

В мене є своя позиція з цього приводу, але було цікаво подивитися, чи відповідають загальні уявлення хоч деяким науковим знахідкам.

Отже, стосовно «задумано Богом чи природою». Якщо поглянути на Вікіпедії статтю про поняття «інтерсекс» то ми дізнаємось, що  від 0,05 до 1,7 % населення народжуються із ознаками, що є проміжними між чоловічою та жіночою статтю. Цей відсоток приблизно дорівнює кількості людей, що народжується з рудим волоссям. Уявіть ситуацію, коли у пари народжується чудова донька; вона росте, ходить до школи, але згодом в неї не наступають менструації. Батьки ведуть її до лікаря, де дізнаються, що в неї є набір внутрішніх чоловічих статевих органів, але відсутні жіночі.  Це називається синдром нечутливості до андрогенів – і ми маємо людину, що зовні виглядає як дівчинка, а генетично є хлопцем. Тож, як ми бачимо, природі (або Богу) в принципі начхати на появу «100% дівчат» або «100% хлопців».

Але що не так з хлопцем, якщо він хоче вдягнути сукню? Як це на нього вплине?

Поки що я не знайшла єдиної точки зору на це явище, і я вважаю, що поки не здійснено глибокі психологічні дослідження цього питання, ми можемо лише говорити про мотивацію кожної окремої дитини у кожній окремій ситуації.

Доречі, у деяких країнах сукні та спідниці – нормальна деталь чоловічого одягу, а в деякі історичні епохи хлопчики носили сукні до 4-8 років; на портретах того часу їх відрізняє від дівчат лише відсутність прикрас та колір сукні.  Але, звісно, це була розповсюджена практика, і вона не зустрічала осуду суспільства.

Нажаль, дуже мало досліджень присвячено питанню гендерно-нонконформних дітей, але відомо, що близько 2-7% хлопців молодше 12 років регулярно демонструють крос-гендерну поведінку, та лише (що важливо!) мала частина дійсно хотіли би бути дівчатами. Такі епізоди продовжуються в основному десь до10 років, а потім діти «переростають» його або реалізують іншими шляхами. Що стосується дорослого віку, відомостей ще менше. Хоча більшість гомосексуальних чоловіків не починали як «pink boys» («рожеві хлопчики» - термін, що описує хлопців із такою манерою поведінки та стилем одягу що традиційно відносяться до жіночих), від 60% до 80% таких хлопчиків ставали гомосексуальними чоловіками. Інша частина або демонструвала гетеросексуальну поведінку, або ставали жінками завдяки гормональній терапії та операціям.

Носити сукні та хотіти стати дівчинкою  - одне й теж саме?

Не обов’язково. Я можу запропонувати кілька варіантів:

Сукня як експеримент. Можливо, хлопчику цікаво «приміряти» на себе образ дівчинки, принцеси, улюбленого персонажу, і, через ідентифікацію із ним «програти» цю роль. Така поведінка може стати лише цікавим епізодом у житті і не бути пов’язаною із поведінкою у дорослому віці. Але ж ви згодні, що іноді дівочі сукні набагато цікавіші, ніж хлоп’ячі штани та футболки?

Хлопчик негативно ставиться до своєї статі та виказує бажання бути дівчинкою, надає перевагу одягу та активності що є більш традиційною для іншої статі. У міжнародній класифікації захворювань така поведінка визначається як «розлад статевої ідентифікації у дитячому віці» та може бути діагностований ЛИШЕ СПЕЦІАЛІСТОМ. Треба звернути увагу, що деякі прояви невідповідної до статі поведінки можуть бути цілком нормальними.

Що робити батькам?

Такі діти  - надзвичайний виклик для здатності батьків безумовно любити та підтримувати власну дитину. Дітям, чия поведінка відрізняється, може бути складно адаптуватися до колективу дитячого садку або школи, збільшується психологічний тиск через вимоги бути «як усі». Нажаль, мені невідомо про існування груп підтримки ля батьків таких дітей, але може бути у нагоді консультація та супровід психолога.

 (із використанням матеріалів статті What’s So Bad About a Boy Who Wants to Wear a Dress? Із The New York Times Magazine)

Перевод: 

Что не так с мальчиками, которые хотят носить платья?

В последнее время встречаю в интернете много критики, направленной на «звездных» мам - Николь Кидман, Меган Фокс - позволяющим своим сыновьям одевать девичьи платья. Аргументы, приводимые критикующей стороной, довольно просты: так, мол, если Бог задумал кому родиться мальчиком или девочкой то так и должно оставаться; что одевание девичьего наряда навсегда искалечит психику парня; и, наконец, что нельзя давать ребенку выбирать одежду потому что «неизвестно что произойдет дальше».

У меня есть своя позиция по этому поводу, но было интересно посмотреть, соответствуют ли общие представления хоть некоторым научным находкам.

Итак, по «задумано Богом или природой». Если взглянуть в Википедии на статью о понятии «интерсекс» то мы узнаем, что от 0,05 до 1,7% населения рождаются с признаками, которые являются промежуточными между мужским и женским полом. Этот процент примерно равен количеству людей, рожденных с рыжими волосами. Представьте ситуацию, когда у пары рождается замечательная дочь; она растет, ходит в школу, но впоследствии у нее не наступают менструации. Родители ведут ее к врачу, где узнают, что у нее есть набор внутренних мужских половых органов, но отсутствуют женские. Это называется синдром нечувствительности к андрогенам - и мы имеем человека, который внешне выглядит как девочка, а генетически является парнем. Поэтому, как мы видим, природе (или Богу) в принципе наплевать на появление «100% девушек» или «100% мальчиков».

Но что не так с парнем, если он хочет надеть платье? Как это на него повлияет?

Пока я не нашла единой точки зрения на это явление, и я считаю, что пока не осуществлены глубокие психологические исследования этого вопроса, мы можем только говорить о мотивации каждого отдельного ребенка в каждой отдельной ситуации.

Кстати, в некоторых странах платья и юбки - нормальная деталь мужской одежды, а в некоторые исторические эпохи мальчики носили платья до 4-8 лет, и на портретах того времени их отличает от девочек только отсутствие украшений и цвет платья. Но, конечно, это была распространенная практика, и она не встречала осуждения общества.

К сожалению, очень мало исследований посвящено вопросу гендерно-нонконформных детей, но известно, что около 2-7% юношей младше 12 лет регулярно демонстрируют кросс-гендерное поведение, и только (что важно!) малая часть действительно хотели бы быть девочками. Такие эпизоды продолжаются в основном где-то до 10 лет, а потом дети «перерастают» его или реализуют другими путями. Что касается взрослого возраста, сведений еще меньше. Хотя большинство гомосексуальных мужчин не начинали как «pink boys» ( «розовые мальчики» - термин, описывающий ребят с такой манерой поведения и стилем одежды, которые традиционно относятся к женским), от 60% до 80% таких мальчиков становились гомосексуальными мужчинами. Другая часть или демонстрировала гетеросексуальную поведение, или становились женщинами благодаря гормональной терапии и операциям.

Носить платья и хотеть стать девочкой - одно и то же?

Не обязательно. Я могу предложить несколько вариантов:

Платье в качестве эксперимента. Возможно, мальчику интересно «примерить» на себя образ девочки, принцессы, любимого персонажа, и, через идентификацию с ним «проиграть» эту роль. Такое поведение может быть только интересным эпизодом в жизни и не быть связанным с поведением во взрослом возрасте. Но вы согласны, что иногда девичьи платья намного интереснее, чем мальчишеские штаны и футболки?

Мальчик отрицательно относится к своему полу и выражает желание быть девочкой, предпочитает одежду и активности, которые воспринимаются как более традиционные для противоположного пола. В международной классификации заболеваний такое поведение определяется как «расстройство половой идентификации в детском возрасте» и может быть диагностировано только специалистом. Надо обратить внимание, что некоторые проявления несоответствующего  полу поведения могут быть вполне нормальными.

Что делать родителям?

Такие дети - чрезвычайный вызов для способности родителей безусловно любить и поддерживать собственного ребенка. Детям, чье поведение отличается, может быть сложно адаптироваться к коллективу детского сада или школы, увеличивается психологическое давление из-за требований быть «как все». К сожалению, мне неизвестно о существовании групп поддержки для родителей таких детей, но   в качестве поддержки может выступить  консультация и сопровождение психолога.

 (С использованием материалов статьи What's So Bad About a Boy Who Wants to Wear a Dress? С The New York Times Magazine)